Нечуй-Левицький Іван. Шевченкова могила

Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром. Дорога з города тихо спускається вниз спуском над Дніпро, йде проз дерев'яну церкву, котра стоїть під самою горою, i потім в'ється по низинi під самими горами. В городi, на половинi гори, на широкій терасi, в зеленi білів собор. На взгір'ї по косогорах червоніла та зеленіла покрівля невеликих домів, неначе приліплених до гори. Дорога повилася під горами. Крутi гори зеленіли проти сонця привітно й весело. Подекуди на самих верхах гір з долинок та западин виглядали жовтi соняшники, гострi верхи кукурудзи, вибігали на самий вершок грядки картоплi та буряків. Під самими горами тяглися одна за другою рибальськi хати в зелених садках та вербах. Часом траплялись гарненькi білi домки заможних міщан з здоровими веселими вікнами. Домки неначе ховались в узьких долинках між крутими горами, в розкішному зеленому деревi, а за домками неначе дерлись на крутi гори зеленi сади i спинялись на половинi крутих боків гір зеленими граціозними контурами. Тi чудовi садочки, притуленi на горах або схованi в западинах, були наскрізь пронизанi сонцем, зеленіли до самого дна, i через яблунi та вишнi блищала ясно-зелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Садки неначе висіли над нашими головами. Круглi гіллястi яблунi неначе були готовi скотитись з крутої гори, як зеленi м'ячi. Дніпро синів недалечке за плисковатою низиною, вкритою то сірим піском, то молодими густими кущами осокора. Через одну верству далi пішли гори голi, дикi, з обірваними обваленими боками. Над нашими головами, проти синього неба, вирізувались зубцями крутi гострi верхи, поламанi косогори з твердим верхнім обідком, з-під котрого сипалась глина з піском та камінцями. В узькій та глибокій долинi незабаром зазеленів перед нами х о л о д н и й я р. Між двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Дике провалля повиставляло проти сонця свої глинястi жовтi стіни, неначе ширми, поставленi однi поверх других, а над тими глинястими стінами понавішувались, неначе зеленi килими, густi маси берези та дуба, а там вище знов піднімались дуби та липи зеленими стінами скрізь понад проваллям, піднімались вгору на високi гори, вкривали верхи гір. Минули ми ту дику, але поетичну картину, а за нею знов виступили рядами шпичастi зеленi гори, а поверх їх виступали широкi боки гір, вкритi місцями рідкими старими дубами, неначе по горах розкинувся розкішний зелений парк, в котрому не ставало тільки доріжок та квіток. Знов під горами появились рибальськi хати. Подекуди на половинi високостi гір виступали тераси, на котрих стояли рядами білi хати в садках. На тераси йшли по косогору узькi дороги. Внизу, на піскуватій низинi заблищали узькi заливи, обтиканi кілками; на кілках висіли довгi неводи, неначе разки намиста обхвачували довгi узесенькi заливи. Тут старий i новий Дніпро, розділенi під Каневом здоровим островом, зливаються докупи. Дніпро розкішне ллється більше верстви завширшки попід самими горами. В цім місцi над Дніпром, за три верстви од Канева, стоїть над Дніпром Шевченкова гора. Ми стали під самою горою, на узькій полосi піску між Дніпром та горою.