Грінченко Борис. Брат на брата

Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камерi 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогоднi якраз виходить два місяцi, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тодi, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всi розуміли, що після всього того, що було - після кривавої війни в Маньчжурiї, року напруженої боротьби дома, після всіх тих віч, страйків, бунтацій, пожежi й кровi, несамовитих погромів i народних бунтів, - після всього того це було занадто мало, занадто блідо. Кожен розумів, бачив, що це не може нікого задовольнити, що всi країни, всi народи величезної держави, стисненi й досi в старих путах, не заспокоюються цим малим здобутком i справа відбуватиметься й далi. Люди з запалом читали прокламацiї, в яких пояснялося, через що реформа не може, i не повинна нікого задовольнити.